Почему, когда люди ссорятся, они кричат

Профессор по психологии Кембриджского университета как то спросил у своих учеников:

– Почему, когда люди ссорятся, они кричат?

– Потому, что теряют спокойствие,- сказал один.

– Но зачем же кричать, если другой человек находиться с тобой рядом?- спросил профессор. – Нельзя с ним говорить тихо? Зачем кричать, если ты рассержен?

Ученики предлагали свои ответы, но ни один из них не устроил профессора. В конце концов он объяснил почему это происходит:

– Когда люди недовольны друг другом и ссорятся, их сердца отдаляются. Для того чтобы покрыть это расстояние и услышать друг друга, им приходится кричать. Чем сильнее они сердятся, тем громче кричат.

– А что происходит, когда люди влюбляются? Они не кричат, напротив, говорят тихо. Потому, что их сердца находятся очень близко, и расстояние между ними совсем маленькое. А когда влюбляются еще сильнее, что происходит? – продолжал профессор. – Не говорят, а только перешептываются и становятся еще ближе в своей любви.

В конце даже перешептывание становится им не нужно. Они только смотрят друг на друга и все понимают без слов. Такое бывает, когда рядом двое любящих людей.

Так вот, когда спорите, не позволяйте вашим сердцам отдаляться друг от друга, не произносите слов, которые еще больше увеличивает расстояние между вами. Потому что может прийти день, когда расстояние станет так велико, что вы не найдете обратного пути.

На 63 году жизни ушел в вечность Борис Зудерман

На 63 году жизни ушел в вечность Борис Зудерман

Дорогие друзья,
Когда вы получите это письмо, меня уже в живых не будет. Вернее, я буду очень даже живым, только не в этом мире. Я попросил моих детей после моего отхождения в вечность разослать это письмо вам, как мой последний привет. Ответы писать не надо, потому что мои дети читать по-русски не могут, а жена по причине плохого зрения, комп читать не может.
Я с большим удовольствием сообщил бы вам, каково мне сейчас. Но не могу. Но я верю, что всё, что я переживаю, во многом превосходит нашу фантазию. Сейчас, когда я пишу эти строки, я полн любопытства. Мне так хочется хоть глазом заглянуть в мир Бога, увидеть всё то, что Он нам приготовил, увидеть Иисуса. Теперь же, когда вы читаете эти строки, я это уже вижу. И я уверен, что это прекрасно.
Господь дал мне прекрасную жизнь, в которой кроме многих лишений и страданий были и прекрасные события, переживания и подарки. Одним из самых прекрасных переживаний это были вы, мои дорогие друзья. Начиная от моих братьев и сестёр в церквях, в которых я нёс служение. Потом все мои дорогие радиослушатели, которые в течение многих лет поддерживали моё радиослужение. Далее все мои студенты, это была, пожалуй, наиболее интересная часть моего служения. Большое спасибо всем тем, кто во время моих поездок возили меня, кормили меня, или предоставляли ночлег.
Одно брата я хочу отметить по-особому, это Виталий Козубовский из Киева, мой особый друг и соратник. Сколько часов мы провели вместе во время поездок в поезде или в машине. Сколько интересных тем обсудили. Виталий, мне тебя будет не хватать.
Я не буду говорить «прощайте», я говорю «до свидания». Мне так хочется увидеть всех вас там у ног Христа. А потом вечно вместе петь Ему славу. Пожалуйста, приложите все усилия, чтобы попасть туда!

До встречи у ног Христа
Будьте благословенны
Ваш Борис Зудерманн

Нехай буде звеличене та прославлене Ймення Твоє!!!

Все життя ми в пошуках слави для себе, замість слави Царю і Його царству. Але чим більше ми набуваємо тим менше ми задоволені.

Єдина Особа, яка варта всієї слави - це наш Господь. Матвія 6:9,13 

Я маю зробити все, що Він поручив мені, щоб Ім'я Його було прославлено і слава Його примножена. Моєю головною ціллю стає не мій імідж не моє імя, а Його  слава, Його імідж і Його авторитет.

Ісус завжди шукав сkави Отця Небесного - Матвія 9:33, 12:23. Як Ісус реагував на спроби прославити Його?  Матвія 8:4, 9:30, 17:9 "....Нікому не кажіть, дивіться щоб ніхто не дізнався."  Він не шукав Собі слави і не  намагався стати популярним серед Свого народу, на Своїй землі, у Свій час... Він завжди віддавав всю славу Отцю -  Матвія 9:8. Він робив дивовижні речі, але в результаті в центрі уваги був Бог -Матвія 15:31.

Як сьогодні живемо ми? Як невіруючій людині побачити Того, хто не є центром нашого життя?

Приглядайтесь до Нього й засяєте, і не посоромляться ваші обличчя! Псалом 33:4

Господь хоче, щоб  ми дивились на Нього і відображали Його славу.

Хочеш по справжньому відчути себе великим - зроби Господа великим. Ти не будеш жити в розчаруванн,і тому що сконцентрований на Ньому, а не на собі. Роби все на 100% те,  що за твоїми силами і зверх сил, щоб заволодіти увагою, але не до себе, а до Нього. Коли ділишся успіхом, благословляй Імя Його, щоб в Його адресу були направлені слова вдячності. Кожна бесіда, кожна проповідь, кожна справа яку я роблю, має людям показувати Бога. Звертай увагу і згадуй не просто про чудеса,  які були в Твоєму житті, але на  Того, Хто за ними стоїть.

Цікаво, що працюючи на славу Отця Ісус примножував Свою славу. Матвія 16:27,Матвія 28:17-18.

Прославляючи Ім'я нашого Царя, ми поповнюємо наш рахунок в Божому банку слави.

Отримуючи визнання від людей після того як я зробила щось добре, я знімаю зі свого небесного рахунку славу. 

Виникає питання: Для чого Богу скільки слави? і що Він збирається з нею робити? 

Він розділяє її зі Своїми дітьми, зі Своїми улюбленими. 1 Петр. 5:4, Рим 8:21, 2 Кор.3:18.

Хай святиться ім'я Твоє! Хай буде слава Тобі навіки і віки! Ти оточений всієї славою, і вся слава належить Тобі. Ти нікому не дозволиш заволодіти Твоєї славою, бо Ти чекаєш не дочекаєшся можливості вилити всю Свою славу на нас. Ти не просто одержимий Своєю славою і думаєш тільки про Себе. Ти Бог, Який все робить для Своєї слави тільки для того, щоб цієї ж славою обдарувати Своїх дітей, які увійшли в царське священство і стали Твоїм народом. 

Гряди Господи, бо я мрію увійти в славу Твою, яку Ти приготував для мене і для кожного,  хто полюбив  Тебе.

Цінуйте те що маєте або кому ви заздрите?

Не бійтеся нещастя і не женіться за щастям. Це зрештою одне і те ж саме. Горе не триватиме вічно, і радість ніколи не наповнює чашу до країв. Добре, якщо ви не замерзаєте на холоді, і якщо голод і спрага не вчіпилися вам в боки. Якщо ваша спина не надірвана, якщо ваші ноги можуть ходити, якщо обидві руки працюють, якщо обидва ока можуть бачити, а обидва вуха чують, то кому ви заздрите? І чому? Наша заздрість найбільше пожирає нас самих.
Протріть очі і очистіть своє серце, і понад усе у світі цінуйте тих, хто любить вас і бажає вам усього найкращого.

Олесандр Солженіцен

Свідоцтво про навернення

Свідоцтво про навернення

«Бо Я знаю ті думки, які маю про вас, - говорить Господь,

- думки спокою, а не на зло, щоб дати вам майбутнє та надію»

(Єреміі 29:11)

Я думаю, мій шлях до Бога почався ще до мого народження. Господь контролює, направляє і веде мене Своїм шляхом.

Так сталось, що через кілька років після мого народження в чудовому маленькому містечку на Львівщині, мої батьки переїхали в Хмельницьку область, у м. Дунаївці, хоча в цьому місті у нас не було ніяких родичів і знайомих.

І тут пройшло моє дитинство, котре нічим особливим не відрізнялось від дитинства моїх ровесників. Я добре навчалась, була активною і розвинутою дівчинкою, практично ніколи не скаржилась на здоров'я.

Ніхто і ніколи не розповідав мені про Бога. Мама мала гарну роботу, де її поважали. Вона по можливості приділяла мені увагу, але відповідати на всі мої запитання у неї не вистачало часу, та й сама вона ще тоді не задумувалась над питаннями віри в Бога. Але вже з дванадцяти років у мене виникало багато запитань: «Звідки я прийшла? Що буде зі мною, коли я помру?». Я ніяк не могла повірити в те , що після смерті десь зникну. Не може бути, щоб моє єство просто раптово перестало існувати. На ці та інші запитання ніхто мені не міг дати задовільної відповіді. Я читала багато книг, запитувала у дорослих, але ще більше заплутувалась.

Одного разу я серйозно захворіла і ці всі запитання почали мене хвилювати ще більше. Стан здоров'я погіршувався. У вісім років у Києві мені зробили операцію на селезінці через її великі розміри. З невідомих на початку хвороби для лікарів причин, починаючи з 12 років, через кожні півроку я проводила цілі тижні в реанімації з шлунковою кровотечею, і кожен раз її було все важче зупинити. У мене був великий страх перед смертю і саме тоді в моїй голові знову і знову з'являлись запитання, на які я не отримувала відповідей. Ні моя сім’я, ні лікарі не розуміли, звідки і чому у мене така хвороба. Зараз я розумію що ці страждання були для Божої Слави.

Якось в палату зайшли незнайомі мені люди і почали гарно співати пісні про Бога. Вони розповідали мені про Того, Хто любить так сильно, що віддав за мене Своє життя. Він бажає, щоб я жила вічно, а це означало, що я не перестану існувати. Більше того, мене чекає чудове майбутнє з Богом, якщо я довірю Йому своє життя. Моя мама плакала, а я роздумувала. Пізніше, коли ці люди вже пішли і всі спали, через лікарняне вікно я вдивлялась в чорне зоряне небо, яке тієї ночі здалось мені особливим, таким гарним, як ніколи, і вперше звернулась до Бога, до Того, про Якого я дуже мало знала: «Якщо Ти є, то допоможи мені, дай відповіді на всі мої запитання. Якщо Ти продовжиш моє життя, то допоможи його прожити для Тебе».

Це був початок мого слідування за Богом. Тоді мені було всього 13. Далі Господь поведе мене нелегким шляхом. Попереду було ще три операції, боротьба між життям і смертю і багато чудес, свідками яких були не тільки люди, котрі не знають Бога, але й моя церква. Та найбільшим дивом у моєму житті було моє навернення до Бога.

Я з великою вдячністю Господу згадую ті важкі часи і славлю, славлю Його за цю хворобу, адже вона стала моїм шляхом до Бога.

Іноді я дозволяю собі порівняти свої переживання з стражданнями та випробовуваннями Йова. Читаючи цю книгу Біблії, я зрозуміла, що все, що стається у нашому житті, має свою ціль. Приповісті Соломона 16:4 «Все Господь вчинив ради цілей Своїх». Я вірю, що для кожного з нас є певна ціль і призначення в житті. Поки людина не виконає свого призначення, вона не перейде в «інший світ». Не обов’язково це призначення повинно мати активний вираз, в конкретних діях, воно може бути в якійсь мірі пасивним (наприклад, смерть маленьких діток, які не встигли нічого зробити, а вже виконали своє призначення).

Господь повернув мені життя, а значить, Він ще хоче діяти через мене.

Господь побуджував мене шукати істину. Одного разу мені приснився сон… Я в чужому місті, все якесь сіре, навіює страх, навколо темрява. Але ось я підходжу до будинку, який бачу вперше; він дуже відрізняється своїм сяйвом і побудовою від інших будівель і все всередині мене говорить: «Це те, що ти шукаєш». І тоді я підіймаю голову і бачу сяючі слова «Я ЧЕКАЮ НА ТЕБЕ!».

Цей сон надихнув мене до ще більших пошуків. Тепер я молилась, щоб Господь привів мене туди, де є Його діти, люди, котрі більше знають про Нього, ніж я.

І це сталось одного осіннього вечора, коли мене запросили на служіння. Якась незвична атмосфера, тепло і світло наповнювали тут моє серце. В той вечір я не пропустила жодного слова, роздумувала і Господь ніжно торкався мого серця. Потім я згадала сон і, коли почула заклик, я вже не мала сумніву про те, що настав час раз і назавжди довіритись своєму Богу. Я щиро жалкувала про гріх, який отруював моє життя до цього часу, про свої вчинки і слова. Я попросила у Нього пробачення, і Христос простив мене, я в це вірю – я відчула себе птахом, вивільненим зі страшної клітки гріха. Сам Бог прийняв мене в Свою сім'ю – а це найбільше щастя, яке може отримати людина на землі.

Це був новий день народження. Тепер Бог став Господарем мого життя і дав відповіді на всі хвилюючі мене запитання. Тепер я не боюсь смерті і не боюсь дивитись в майбутнє, тому що довіряю моєму Господу, Який обіцяє привести мене в небеса після смерті.

Незабаром до Бога прийшла моя мама, і ми довго молились за батька, який не хотів усвідомити Божу милість до нашої сім’ї і до нього. Та перед смертю (він помер, коли йому було 52 роки у 2007 році), коли здоров'я його було підірване страшною онкохворобою, він визнав свій гріх і відкрив своє серце для Христа. За це ми дуже вдячні Богу і я надіюсь на зустріч з прощеним батьком в небесах.

З часу мого навернення минуло вже 25 років. Господь ніколи не залишав мене, Він веде мене Своїм шляхом, і я ніколи не жалкувала про прийняте рішення слідувати за Ним.

Йшов час, і протягом семи років після того, як я стала членом Божої сім’ї, я дуже рідко зверталась до лікарів. Здавалось, хвороба мене залишила. Але попереду було ще багато випробовувань та милостей Божих.

Це сталося одного весняного ранку 1999 року. Прокинувшись вранці, я відчула велику втому і слабкість, потім – запаморочення і нудоту. Я не могла зрозуміти, що зі мною відбувається, мені зовсім не хотілося вірити в те, що це стара хвороба дає про себе знати. Адже минуло вже так багато часу після останньої операції, і я відчувала себе вже цілком здоровою людиною, яка не обмежувала себе ні в чому. З цими думками і сильною слабкістю я пішла на роботу. Але мені ставало все гірше і гірше. Вже через кілька годин мені стало зовсім погано і я зрозуміла, що це серйозніше, ніж просто втома. «Можливо в мене просто понижений тиск», - сказала я своєму начальникові, коли відпрошувалась додому. Він дозволив мені відпочити до обіду.

Я прийшла додому, де нікого не було, бо вже кілька днів тому мої батьки поїхали в село. На ліжку я відчула, що просто провалююсь у якусь темряву. Я обережно підвелась і попросила сусідів викликати швидку, котра відвезла мене до лікарні. Там я ще кілька годин, ледь волочивши ноги, проходила всі обстеження перед тим, як потрапити до кабінету гастроентеролога, який і підтвердив те, чому я не хотіла вірити. З мене хлюпнуло близько двох літрів червоної рідини. Сумніву не було – це кровотеча і дуже сильна. Лікар був дуже зляканий, мене одразу ж поклали в реанімацію, але чомусь не одразу приступили до лікування. Мені ставало все гірше і гірше. Через півгодини приїхала дружина пастора, і вона вже потурбувалась про те, щоб мене почали лікувати. Але вже до вечора загальний стан погіршився – я багато спала, а коли прокидалась, то відчуття великої слабкості не давало мені навіть відкрити очі. Я чула, що біля мене бігають стурбовані лікарі, в двох руках капають якісь розчини.

Минула година, яка тягнулась майже вічність для тих, хто чекав з реанімації добрих новин про мене. На вулиці темніло, вже давно викликали професора з Хмельницького, який мав оперувати мене, але він десь затримувався. Я чула далеке відлуння розмов лікарів, які стояли поруч: «Справи дуже погані, мабуть ми втратимо її, тиск падає і гемоглобін все нижчий і нижчий». І тоді, дуже напруживши свої сили, я почала подумки звертатись до мого Господа. Я чітко пам’ятаю мої слова і потішаючу відповідь Господа.

- Господи, я ж не готова, я ще так мало зробила для Тебе. Я дуже хочу жити.

В моїй пам’яті почали вимальовуватись одна за одною картини розмов, різних справ з людьми.

- Господи, прости, що я так несправедливо поводилась з багатьма. Адже всі ці непорозуміння, образи, такі нікчемні перед картиною вічності. Дозволь мені виправитись. Я не готова помирати.

Я не знаю, скільки часу минуло, можливо, кілька секунд, чи хвилин, можливо, кілька годин, але я наче знову прокинулась від ніжного дотику мого Господа і почула заспокійливий теплий голос: «Ти готова».

- Так, Господи, але я нічого не зробила для того, щоб приготувати себе для вічності, але Ти все зробив, Ти помер за мене і Ти зараз живий, і Твоєї смерті достатньо, щоб прийняти мене до Твоїх осель.

Такі думки роїлись в моїй голові, мені стало дуже спокійно і радісно. Я вже не відчувала ніякого болю та й взагалі я вже давно не відчувала свого тіла і нікого не бачила навкруги. Тільки я і Господь – цього відчуття неможливо забути.

Все… більше я нічого не пам’ятаю… Я прокинусь аж вранці, коли мене будуть будити лікарі. Але поки про це говорити зарано. Я навіть не могла собі уявити, що відбувалось навколо мене. Про це мені розкажуть набагато пізніше….

Нарешті приїхав професор з Хмельницького, якого всі так довго чекали. Він розпочав операцію, яка тягнулась довгих 3,5 години. Вони знайшли вену, котра спричинила кровотечу, прошили її, таким чином зупинивши кровотечу. Але вже було надто пізно – всі життєві показники були майже на нулю.

Лікар-анестезіолог кілька разів виходив до рідних і до пастора, коментуючи хід операції. Але зараз він вийшов зі страшною новиною і одразу, чомусь минувши батьків, звернувся до пастора Михайла Олександровича зі словами: «Ми зробили те, що могли, тепер її можна навіть не зашивати, у неї немає ніяких шансів на життя. Тиск на нулю вже кілька годин, а це означає, що, якщо вона і прийде до свідомості, що практично неможливо, то буде мати серйозні проблеми з розумовим розвитком та фізичним станом». Це стається з головним мозком людини, коли до нього не поступає кров хоча б протягом 5 хвилин. Адже внаслідок цього наступає кисневе голодування, що може призвести до відмирання клітин головного мозку. А в моєму випадку вона вже 5 годин нормально не циркулювала.

- І звідси випливає запитання : «Чи взагалі їй потрібне таке життя?»

Вислухавши його, пастор сказав: «Все таки зашивайте, а ми будемо молитися». Того вечора про моє повернення до життя молилась вся церква. О, що це була за молитва! Мені пізніше розповідали, що церква давно вже так однодушно та щиро не молилась, як того вечора. До неба підносились молитви і сльози навіть тих людей, які мало або зовсім мене не знали.

І Бог почув і дав відповідь. Вже пізно ввечері життєві показники стали відновлюватись. Професор закінчив свою справу і поїхав, не маючи ніякої надії на успішний результат його операції. Пізніше він говорив, що сам до кінця не розумів, що або Хто ним керував, щоб все таки закінчити цю операцію, яка, чисто по людських мірках і мірках медицини, була приречена на невдачу.

Але Господь розпорядився по-іншому, і Його воля не співпала з прогнозами лікарів. Він зробив справжнє диво , яке було явним для моїх рідних, знайомих і лікарів.

Наступного ранку на запитання, як мене звати, я дала чітку відповідь. Я залишилась живою і, більше того, мій мозок не зазнав вад.

Пройде ще кілька тижнів перед тим, як я піднімусь з ліжка, а потім ще кілька місяців, коли я повернусь до нормального життя….

Я пам’ятаю той сонячний, теплий травневий день, коли мене вперше вивели на вулицю, після довгих тижнів лікарняної палати, де мої очі звикли до лікарняних сутінків. Я йшла сама, мої очі мружились від яскравого сонячного світла. Здавалось, оживала вся природа. Того дня я подякувала Богу за своє нове народження в цей світ і пообіцяла Йому присвятити до останнього подиху все своє життя, яке Він подарував мені.

Бог відновив мої сили дуже швидко, я знову могла радіти життю, але тепер ні на хвилинку не забуваючи Того, Хто мені його подарував.

Господь благословляє мене не тільки духовно, але й фізично. Зараз Він дає мені багато сил і здоров'я служити для Нього, виконуючи своє головне призначення – прославляти Його, розширюючи межі Його Царства на землі. Господь мені дав чудову сім'ю: чоловіка Володимира, який також щиро любить Бога (зараз він є пастором церкви у смт Ярмолинцях Хмельницької обл.та директором Хмельницького Регіонального Біблійного Коледжу), і донечку Софійку, якій зараз 12 років.

Також 8 років тому, Господь дав нам ще й синочка. Проводячи літні табори в школах-інтернатах, я давно мріяла допомагати дітям-сиротам, і тепер у нашій сім’ї виховується 12-ти річний Михайлик.Вже третій рік ми будуємось, мріємо побудувати будинок де зможемо прийняти ще 4-5х сиріт.

Бог дав мені гарну вищу духовну і вищу світську економічну освіту. Працювала в Пенсійному фонді також довгий час працювала бухгалтером у в Біблійному Коледжі, викладала на факультеті «Християнська освіта» та «Церковне служіння». Працювала в Міжнародній громадській організації "Наша спадщина" бухгалтером. На данний момент працюю бухгалтером у Міжнародному благодійному фонді "Клуб "Майбутнє" також працюю бухгалтером і в помісній церкві. У церкві я маю улюблене служіння серед діток і підлітків в таборах та в клубі Майбутнє також вже три роки поспіль є Координатором дитячого та підліткового служіння по Хмельницькій області
Також маю бажання допомагати в єднанні і професійному зростанні бухгалтерів-християн, до цього ми і йдемо з новоствореною командою Асоціації бухгалтерів-християн.

Великим благословенням для мене було і є – пізнавати Бога, все більше усвідомлювати свою повну залежність від Нього. Мій розум, почуття і воля підкорені Йому, а це для мене є справжнє щастя.

Особливим для мене є вірш з книги Єреміі 29:11 «Бо Я знаю ті думки, які маю про вас, - говорить Господь, - думки спокою, а не на зло, щоб дати вам майбутнє та надію».

Я не знаю, що Господь приготував для мене в майбутньому, але я довіряю Йому і спокійна, тому що маю дивного Небесного Друга, Господаря всього – всіх обставин, всіх людських сердець.

Слава Йому.

Амінь

травень, 2016р

Практичний семінар та круглий стіл для бухгалтерів - християн

28 жовтня  2011 року під час практичного семінару для церковнослужителів, бухгалтерів, керівників релігійних і неприбуткових організацій в Києві на базі Київського Християнського Університету  відбулася друга зустріч круглого столу  християн – бухгалтерів.

Метою даного заходу було планування  кроків в досягненні цілей з об’єднання християн-бухгалтерів України і взаємодопомоги та надання консультацій у сфері бухгалтерського обліку, організації освітніх заходів спрямованих на покращення професійних навиків обліковців.

Про практичний семінар  28-29 жовтня 2011. На навчальному  семінарі були присутні близько 30-ти осіб бухгалтерів, керівників, церковнослужителів релігійних організацій.  З доповідями виступили Лахно Анатолій Іванович доц.., декан факультету управління релігійними організаціями КХУ – семінар «Чинне законодавство про свободу совісті та релігійні організації. Практика застосування», Чуйко Леся Юрівна, головний спеціаліст аудиторської фірми «Де Візу» - семінари «Правові засади діяльності релігійних організацій» та «Оподаткування неприбуткових організацій, бухгалтерський облік»  та адвокат Панчоха Олександр Степанович – сесія «Юридичні питання».

У круглому столі прийняли участь 8  бухгалтерів  - християн, членів робочої групи асоціації християн – бухгалтерів України. У тісному дружньому колі було обговорено проблеми з якими зустрічаються сьогодні бухгалтери та прийнято рішення і далі сприяти об’єднанню та навчанню великого кола людей зайнятих в бухгалтерській сфері неприбуткових організацій.

Всі присутні прийняли рішення готуватись до проведення Всеукраїнської конференції для бухгалтерів - християн, а саме об’єднати людей через Інтернет сторінки вивчивши їхні потреби, а також 4  лютого 2012 провести один регіональний семінар у Хмельницькій області «Специфіка ведення бухгалтерського обліку в релігійних організаціях» з ціллю надання консультаційної допомоги бухгалтерам неприбуткових організацій у постановці бухгалтерського та податкового обліку; розглянути останні зміни в законодавстві; відповісти на питання учасників.

Наступна зустріч робочої групи запланована на 2 березня 2012  р.  в м. Київ.

Запрошуємо стати партнерами та колегами в професійному бухгалтерському служінні Церквам християнським благодійним та громадським організаціям  України! Приєднуйтесь, задавайте питання  давайте відповіді зі свого досвіду, будемо раді співпраці з Вами!

Для ефективної підготовки Всеукраїнської  конференції,  нам потрібна Ваша допомога, надішліть нам  питання,  які сьогодні хвилюють вас як керівника чи бухгалтера неприбуткової організації.  Враховуючи Ваші питання та побажання ми будемо готуватись  до даного заходу.

Ви можете приєднувати до асоціації та надсилати питання  на адресу асоціації : association.ua@gmail.com

Також долучайтесь до групи в соц.мережі facebook  «Асоціація християн-бухгалтерів України»